Починаючи з 1961 року, коли на острові відкрила свої двері загальноосвітня школа-інтернат №8, життєдіяльність закладу завжди характеризувалась бурхливим, невпинним розвитком, пориванням до творчих перспектив, розбудовою нової практики навчання і виховання дитини.
Тут завжди працювали люди, які здатні віддавати своїй справі частину себе, свого розуму і серця. Їх ентузіазм і творча енергія процвітали завдяки керівникам закладу, які вміли організувати педагогічний колектив на кожному новому етапі розвитку. Перший директор школи-інтернату №8 – Микола Сергійович Мартиненко – працював протягом 1961-1962 років.
4 жовтня 1961 року. Відкриття школи-інтернату №8. Директор Мартиненко Микола Сергійович вручає подарунки першим учням.
З 1962 по 1966 рік школу-інтернат очолював Григорій Федотович Гапотченко, який приділяв багато уваги становленню учнівського та педагогічного колективів, формуванню самобутніх традицій закладу. Завдяки співпраці із заводами «Запоріжсталь» і «Дніпроспецсталь» успішно проводилася профорієнтація за технічним напрямом.
19 травня 1967 року. Директор Григорій Федотович Гапотченко зустрічає правофланговий загін, що повернувся з міської урочистої лінійки.
19 травня 1965 року. Завуч Пономаренко Валентин Володимирович очолює похід у плавні на острів Хортиця відзначати День піонерії
Протягом 1966-1983 років школа розвивалася під керівництвом Валентина Володимировича Пономаренка.
Цей період був відмічений встановленням дружби учнів з Кремлівськими курсантами та воїнами 203 Стрілецької дивізії, незабутніми репетиціями та виступами шкільного хору.
Весна, висадка саджанців п’ятикласниками
В школі-інтернаті створено Музей бойової слави, Музей патріотичного виховання та інтернаціональних зв’язків, кімнату казок, шкільну майстерню трудового виховання.
Раду боцманів проводить Ніна Миколаївна Аверіна.
Рада капітанів при директорі.
Структура учнівського самоврядування.
«Зірниця». Йдуть прапороносці та асистенти.
Кімната казок. Розповідає Надія Кузьмівна Василець
Вся школа брала участь у будівництві пам’ятника Герою Радянського Союзу Сергію Михайловичу Смоленському, шкільної теплиці, спортивних та ігрових майданчиків.
Будівництво пам’ятника Герою Радянського Союзу Сергію Михайловичу Смоленському.
Пришкільна ділянка зазнала дивовижних змін в результаті озеленення, яке проводилося під девізом: «Піщану зону перетворимо в оазис!» Значно розширювалися межі соціального простору учнів: вони листувалися з дітьми із соціалістичного табору, брали участь в екскурсіях по містам України, Росії, Білорусії та Прибалтики.
Внутрішньошкільний устрій набув самобутнього характеру завдяки організації шкільного самоврядування за моделлю морського плавання просторами знань. Школярі брали активну участь у різних спортивних змаганнях, які приносили багато задоволення та бадьорості. Всі вихованці дуже любили військово-спортивну гру «Зірниця», яка включала орієнтування на місцевості, облаштування табору та спортивні змагання.
Упродовж 1983-1989 років, в період, коли заклад очолював Геннадій Петрович Коваленко, школа-інтернат набула статусу санаторного закладу для дітей із серцево-судинними захворюваннями.
Коваленко Геннадій Петрович вітає учнів та педагогів з початком нового навчального року
Розширена медична служба закладу дозволила посилити не лише лікувальні, але й профілактичні заходи, запровадити систему медичного контролю динаміки покращення здоров’я школярів. Для збільшення рухової активності школярів були благоустроєні стежки здоров’я, одну з яких діти назвали «стежкою Коваленка». Фізичне навантаження було дозованим, адже в кожному класі з урахуванням індивідуальних можливостей дітей виділялися різні групи здоров’я. Завдяки проведенню медико-педагогічних консиліумів реабілітаційні заходи були планомірними та скоординованими.
1988 рік. Семінар з учителями біології шкіл-інтернатів, в яких побудовані теплиці. Виступає Коваленко Геннадій Петрович.
Для ефективної реабілітації якісно оновлені умови життя вихованців: організоване централізоване опалення, стабільне постачання гарячої води, проведено капітальний ремонт будівлі закладу. Модернізована база дозволила посилити естетизацію закладу, зокрема, – через використання шпалер, які зробили приміщення яскравим та різнокольоровим.
Листопад 1986 р. Нечипоренко Валентина Василівна і Леонова Ніна Семенівна з 1-Б класом
Значна увага приділялася благоустрою території, зокрема, висадженню нових дерев, які сьогодні є прикрасою закладу. Ряди ялинок, алеї троянд створювали незабутнє враження. Починається кропітка робота щодо пошуку та вивчення передового педагогічного досвіду – вітчизняного і зарубіжного.
25 травня 1987 р. Руденко Людмила Семенівна і Леонова Ніна Семенівна з 2-Б класом.
З 1989 року по теперішній час заклад очолює Нечипоренко Валентина Василівна. Заклад досягнув вагомих результатів у підвищенні якості освіти школярів, відновленні їх здоров’я, впровадженні ефективних моделей управління. Створений унікальний простір життєтворчості, в якому розкриваються природні таланти та здібності кожної дитини незалежно від стану здоров’я. З 1989 р. школа-інтернат багаторазово ставала майданчиком для перевірки на слушність педагогічних ідей, апробації їх на практиці, бо тільки практика може слугувати критерієм істини. В умовах динамічних перетворень суспільного життя саме шлях експерименту було обрано колективом закладу для створення нової педагогічної системи.
В ході експериментальної роботи школа-інтернат переведена у нову функціональну якість – навчально-реабілітаційний центр.